Среди горя и тревог,
Среди множества дорог,
Через тернии, туманы,
Через бури и капканы,
Выбрав самый узкий путь,
Тебе хочется свернуть.
Сделать в сторону лишь шаг,
Даже зная, что там враг.
Даже зная, что не прав,
Ты не смело, но упрямо
Хочешь повернуть назад.
Сделал шаг, потом другой,
Совесть говорит: Постой.
Сердце стонет: Погоди,
Там же пропасть впереди.
Ты не хочешь, но идешь,
Тебе трудно – ты ползешь.
Ты не помнишь, как любить,
И забыл, что значит ЖИТЬ!
Взгляд потух, душа устала,
Надо начинать сначала
Мечтать, надеяться и ждать,
Счастливым быть, уметь рыдать,
Молиться, верить и любить
Опять придется все учить.
Ты вспомнишь первую молитву,
когда ты плакал как дитя,
В тот день в Его святые руки
ты отдавал всего себя.
И первые шаги в служении
ты сможешь вспомнить, только верь,
Забудь печали и сомненья
и будь настороже теперь.
Ты – воин Божий, ты готов,
пройти сквозь беды, испытанья,
Порвать со множеством грехов,
забыть и горе, и страданье.
Ты воин Божий, только знай,
что Бог – любовь, и Он с тобою.
В Его руке твоя рука,
идешь ты узкою тропою.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
