Тертулліан – адвокат, що захищав Церкву. - Игорь Сычев. МОЕЙ СЕСТРЕ ИРИНЕ С БЛАГОДАРНОСТЬЮ И ЛЮБОВЬЮ

Квінт Септімій Флорент Тертулліан – одна з найяскравіших, але й найконфліктніших постатей в історії християнської церкви.
Людина яскрава і неординарна, він став першим латиноязичним християнським письменником, котрий зробив значний внесок в скарбницю церковної літератури (Можна навіть говорити про те, що саме Тертулліан заклав основи латинського християнського богослов'я, багатьох принципів християнської етики, і безпосередньо став творцем латинської богословської термінології). Але крайнощі його поглядів, його нездатність на компроміс (про що свідчить його відхід від офіційної католицької церкви) не дали йому можливості рахуватись серед отців і святих церкви.
Відомості про життя Тертулліана ми отримуємо з його власних творів (там вони досить обмежені) і з творів Євсевія, Ієроніма та Августина - авторів, що жили на століття пізніше Тертулліана. Найбільш докладний матеріал щодо його життя наводить саме Іеронім, і він може бути створений або на основі невідомих нам творів Тертулліана, або на інших втрачених джерелах.
Біографія Тертулліана в традиційному викладі виглядає наступним образом. Народився він між 155 і 156 рр. у Карфагені, в родині проконсульського центуріона. В молоді роки був ворожим до християнства і вів вільний образ життя. Він отримав гарну риторичну та філософську освіту, вивчав право у роки правління імператора Коммода (а можливо, і пізніше) і працював професійним адвокатом у Римі. Потім повернувся у Карфаген, де прийняв християнство (між 185 та 197 рр.) і став пресвітером. Талановитий письменник, у своїх творах він захищав християнство від несправедливих переслідувань з боку язичників і від єретичних навчань, чим значно покращив стан африканських церков і здобув собі велику славу і повагу. Але його принциповість та палкий характер призвели до конфлікту з римськими Єпископами та пресвітерами, і ця подія підштовхнула його до переходу у монтанізм, що означало розрив з ортодоксальною церквою (яку він незадовго до цих подій так палко захищав). Врешті решт, він залишив і монтанистів, заснувавши власну секту, котра проіснувала до часів Августина Аврелія. Помер Тертулліан приблизно після 220 року н.е.
Але відомості Ієроніма не підтверджені тими джерелами, котрі збереглися до наших часів. Точно відомо, що він був одружений, і що дружина його була християнкою. Безсумнівним є факт його переходу до монтанистів, і те, що він бував у Римі, але інформації про його походження, роботу та священство вкрай сумнівні. С жалем можна констатувати той факт, що про життя великого християнського письменника відомо не більше, ніж про багатьох більш скромних представників патристики.
Твори Тертулліана за тематикою можна поділити на три основні групи. Поперед за все, це апологетичні трактати, метою котрих був захисти християн від звинувачень язичників та римської влади. Після них можна виділити групу практико - аскетичних творів, основна тема котрих: як християнин, що живе у язичницькому оточенні, має вести себе в повсякденному житті. Нарешті іде група догматико - полемічних трактатів, в котрих Тертулліан розглядає природу людської души, проблему триєдності Бога, а також христологичні питання. Саме у догматико - полемічних трактатах Тертулліан критикує сучасні йому єретичні вчення і виступає проти гностицизму як такого.
Характер та темперамент Тертулліана дуже легко уявити саме по його творам. В його характері різко виділяються дві основні риси. Це - практичність та реалізм римлянина, поєднаний з суворою палкістю вкрай страсної натури. Тертулліан, переконаний у християнських догмах, в полеміці не стільки переконує свого опонента, скільки примушує погодитись з власною точкою зору. Ненависть та суворість були йому більш знайомі, ніж ніжність та лагідність. Його улюбленою зброєю у полеміці є сарказм та іронія.
Тертулліан і сам це визнавав, і на початку свого трактату "Про терпіння" він зізнається, що досить безглуздо, і навіть безсоромно, осмілитись писати про терпіння тій людині, котра нездатна виявляти подібну рису характеру. Але окрім негативних рис він мав досить світлі сторони у своєї природі, а його агресивність, нетерпимість та палкість можна пояснити існуючими на той час обставинами.
Тертулліан народився і виховувався в перехідний період. Римська імперія дряхліла, деспотизм імператорів не залишав можливості для благородної діяльності, і моральні ідеали були принижені. Залишалось місце лише для вульгарних задоволень плоті. Все, що здатне було до життя в цьому омертвілому суспільстві, бажало оновлення та шукало моральної опори. В подібні перехідні періоди лишається вірним старому лише той, кому розумова та моральна обмеженість дозволяє задовольнятися тваринним благополуччям, або той, хто через слабкий характер не сміє порвати зі своїм минулим. Тертулліан не належав до подібних людей. Маючи чудово розвинутий розум, відвідавши язичництво і теоретично (по книгам) і практично (у житті), він не міг не помітити свіжості та мощі християнства, котре одне проривало безнадійну монотонність суспільного життя, не міг не бачити, що саме в ньому є сила, котра має оновити одряхлілий світ.
Щоб ясніше уявити, як енергія та сила характеру Тертулліана відображалась на зовнішніх якостях його творів, слід порівняти його апологетичні твори з апологіями грецьких авторів. Грецькі апології християнства відрізнялись філософським характером. В них християнство виправдовувалося з філософської точки зору. Саме цією стороною справи цікавилися в Греції, в цій колисці європейської філософії, хоча переслідування християн обумовлювалися зовсім не думками про філософський стан християнства. На заході взагалі менше цікавилися такими питаннями, і Тертулліан в цьому відношенні був вірним виразником національного духу. З притаманною йому практичністю, він ясно бачив, що зовсім не теоретичні розміркування слугують причиною гонінь на християн, а частково народна ненависть, що інстинктивно відчувала у християнстві непримиримого ворога язичницького способу життя, головним же чином звинувачення в тайних та явних злочинах, в котрих ніби - то були винні християни. Тому у своїх апологіях Тертулліан не займається доказом істини християнства, але як судовий адвокат вказує по-перше на невиконання юридичних формальностей при судочинстві над християнами, по - друге захищає їх проти звинувачень. Таким чином його апології приймають чисто юридичний характер.
Грецькі апологети часто просили у язичників пощади для християн. Тертулліан вимагав віротерпимості в ім'я справедливості. Він звертався з апологіями до язичників не для того, щоб врятувати християн від гонінь, а для того, щоб врятувати язичників від гріха. Він не вимагає у язичників жалості до християн, він сам співчуває язичникам. «Бідолашні й жалю достойні язичники! Ось ми пропонуємо вам те, що обіцяє нам наша релігія. А обіцяє вона своїм послідовникам і хранителям вічне життя, ворогам же її погрожує вічною карою...».
Аналізуючи вище приведену цитату можна погодитись з тим, що хоча Тертулліан і називає свою апологію захистом християн проти язичників, насправді його апологія є нападом на язичництво і скептичною критикою його вірувань, обрядів та звичаїв. Доказавши абсурдність та неможливість відомих звинувачень проти християн (канібалізм, кровозмішення, аморальність) він відразу починає доводити, що в подібних злочинах винуваті язичники, а не християни. В своїх апологіях Тертулліан закликає язичників спочатку вийняти колоду зі свого ока, а потім вже шукати соломину в очах християн, виправити свій норов перед тим як лютувати проти норовів християнських. За його думкою, якби язичники пізнали самих себе, вони б стали суворими до себе, а не до невинних людей.
Не менш суворим він був і до своїх одновірців. Християнське суспільство, в котре вступив Тертулліан, теж негативно ставилося до язичництва. Але існували різні позиції в питанні про те, де закінчується християнство і починається язичництво. Більша частина християн вважала, що той тільки ідолопоклонник, хто ходить у храм для куріння фіміаму і хто приносить там жертви. У сфері культури та моди християни часто наближалися до язичників. Чарівній силі театру не могли протистояти навіть християнські жінки. По багатству та розкоші костюмів християнки не уступали язичницям. Ремісники з християн займались фабрикацією ідолів і будували ніші для язичницьких храмів, торговці продавали куріння, що використовувалося язичниками і таке інше. І такі люди навіть займали церковні посади.
За своїм характером Тертулліан не міг слугувати двом господам. В той день, коли перед ним були відчинені двері церкви він відчув безмежну любов до християнства і глибоку ненависть до язичництва. Світ язичницький перетворився для нього у мрячне породження сатани. Він об'явив неможливим для християнина все, що мало хоч віддалений натяк на ідолопоклонство.
Його вимоги були однаково суворими і до простого, вільного і незалежного християнина, котрому порівняно легко було запобігти язичницьких елементів у повсякденному житті, і до державного чиновника, воїна чи навіть раба, душа і тіло котрого належала за законом його володарю. За його думкою, усі християни вступили у воїнство Христове і усі мають бути готові на страждання і смерть.
Ще до переходу у монтанізм Тертулліан негативно ставився до другого браку, схилявся до думки про неповторність покаяння і стояв за перехрещення єретиків. Він не наполягав на перших двох думках, не бажаючі йти проти церковного авторитету, але вже з цього можна побачити, що церковні порядки здавалися йому недостатньо суворими.
Саме цим, а не лише конфліктом з церковним керівництвом, пояснюється перехід Тертулліана у монтанізм. Цей релігійний рух виник близько 150 року та отримав свою назву від керівника групи схильних до містицизму християн - Монтана, колишнього язичницького жерця Кібели, євнуха (за обрядом Кібели її служителі мали себе оскопляти у приливі релігійного безглуздя), навернутого у християнство. Він виступав проти формалізму християнства та пророкував про грядущий Божий суд, про близьке пришестя Ісуса Христа, хоча надавав пришестю дуже земні подробиці. Наприклад, він вчив, що Небесне Царство Христа буде встановлене у місті Папузі у Фрігії і що сам Монтан займе у цьому царстві почесне місце. Але головна особливість його проповіді була у повному відкиданні світу цього з його спокусами та у повному присвячені себе Христу.
Монтанізм вимагав ведення суворого аскетичного життя, забороняв другий брак, будь яку вченість, вводив суворі пости майже на усі дні тижня, вважав недозволеним ухилятися від гонінь. Всі дівчата та жінки мали покривати собі голови. Серед послідовників Монтана також було чимало пророків, котрі пер за все проголошували наближення кончини світу.
Ставлення до них християн – католиків не було однозначним. В строгому смислі слова монтанізм не був єрессю: він не мав у собі таких догматів, що не визнавалися б ортодоксальною церквою. Але у монтанізмі усе приймало крайню форму і перебільшені розміри, (особливо пророцтва). Сам людина крайнощів, схильний до сурової моралі та містицизму, Тертулліан приєднався до цього угруповання. Але врешті решт навіть суворість монтанистів не вдовольнила його палкої натури, що призвело до створення їм власної секти, що проіснувала до п’ятого століття християнської ери.
Звичайно, подібний радикалізм заслуговує на осуд. Але ненависть до єресі, моральна суворість, здорові засоби тлумачення Святого Письма, ясне розуміння суспільних відносин та причин гонінь на християн зробили Тертулліана авторитетною та впливовою людиною у християнському світі. Твори Тертулліана користувалися (і користуються до сьогодні) величезною популярністю, і вона цілком зрозуміла. Відданість ортодоксії і непримиримість у відношенні до поглядів ворогів християнства, а саме язичників, іудеїв та єретиків, втягнули Тертулліана у догматичні суперечки того часу і примусили висловлюватись досить конкретно, тим самим створюючи майже повну догматичну систему, котрої так потребувала християнська церква.
Його моральна суворість та ясність була необхідна в ті часи, коли рівень християнської моралі починав поступово спадати, а фальшиві вчення намагалися підмінити собою християнство. Сьогоднішнє становище не виглядає краще. моральність стає для сучасних християн чимось непотрібним і незрозумілим, а різноманітні «вчителі» знову погрожують єдності церкви, і, задля власної користі, все далі відходять від християнських догматів. Тому твори палкого Тертулліана можуть стати корисними і необхідними для українського читача, і направити його у тій важкій подорожі, що зветься – християнське життя.

Тертулліан – адвокат, що захищав Церкву.Публицистика

Тертулліан – адвокат, що захищав Церкву.

Тертулліан – адвокат, що захищав Церкву.
Публицистика